Коли торкаюсь твоєї шкіри
Вискакують діти із підземель
Виринають вітри із горлянок
Підвішених
Приходить полегшення
Й відламує ешафот
Коридором свіжого сіна
Коли торкаюсь твоєї шкіри
злітають вуглинки од тіл тих
що зотліли
й приходить полегшення
й барельєф квітне садами
спочилості
коли торкаюсь твоєї шкіри
лине симфонія заселеного порожнечею берега
на тім березі привітніше аніж скніти на дні могили
до осіннього вечора
густого холодного осіннього вечора
і приходить полегшення
й вихоплює повітря з легень
й підлітає
прояв минущості
й викидається риба на садиби зношених патрулів
хтось гукає
й перегукує луна його дзвінкий голос:
люблю тебе у цьому будинку
і у цьому світі короля руйнувань й рослинного побуту
люблю тебе у цій порі року
й у наступній любитиму
і доти
і доки
і доти
і доки
смерть не розітне вуста
що я б вже не зміг віддати останню крихту
свого вияву великої прихильності
