Я не піду назавжди...
Лиш на час…
У шумі моря… у теплі вібрацій…
До тебе повертатимусь щораз
У нових циклах
Своїх інкарнацій…
Я повернусь
До тебе на поріг…
Нестерпним шумом весняного грому…
Чи лайнером…
Що стишує свій біг…
На смузі лиш твого аеродрому…
Я повернусь…
Лише мене впізнай…
Під тихий сум останнього причастя…
Чи в лабіринті Нездійсненних Мрій…
Які ми звикли
Називати – Щастя…
Я повернусь до тебе…
Золоті
Нитки вплету в слова…
А… може… срібні…
Не можуть розминутися Світи…
Які один одному
Так потрібні…
вони там не тільки стирають пам'ять, але й підсовують ті самі граблі повторно і насолоджуються переглядом) можливо навіть на тоталізаторі грають, а чи наступлять на них знову
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
краса. дуже сподобалося! до речі, в одній книзі читав, що ми повертаємося в ці світи із тими ж людьми, з якими були в попередніх, якщо попереднього разу, щось там не склалося так, як повинно було... ще одна спроба і ще, аж доти, доки не буде так, як має бути ... візьму собі
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дуже цікаве припущення,Олександре...шкода тільки,що перед цим нам повністю стирають пам'ять хіба десь...на підсвідомому рівні...