Примара, там далеко за обрієм..
Дрейфує човником вселенський повінь
Думка моя летіла до неї
Над високими горами сумлінь,
Серед глибоких, схилами свідомості
Поступово наповнюючись кольорами відчуття
Барвінкові простори мрій.....
Архітектура будування світу.
Основа буття.
КОХАННЯ ПОВИННЕ ЖИТИ?
Летіла торкаючись неба
І небо мовило - \"Ти вдома! Чуєшь як дивно,
навколо?
Забудь понад усе, забудь твої хмари
Він ніколи тебе не настигне
Ти не відьма, ти моя дитина!
Його гімн - \"перманентне апріорі\"
Я обмалюю його долю
Рушниками вишитими жалобою за тобою
Бо ти його мрія нездійснена
Загублена доля
Він жебрак для твого духа
Навіщо тобі Весна на землі?
Ти не дівчина, ти моя колискова!
Будешь примарою на землі
В той день коли ти забудешь його,
Він почне хворіти
Бо він усима зусиллями
Гасив той вогонь
Що сам запалив у тобі
Розтоптав багаття створене ним
Та то є гріх
Спокутуй сама цей гріх!
Коли я подарував тобі гідність
Малювати у серцях людей,
То є родимка під лопаткою
Якої не видно, та вона є ознака
Навіщо тобі Весна на землі?
Подарую її людям, жебракам та багатим
Ти не дівчина, ти моя колискова!
Наречешься ПРИМАРОЮ на землі -
Благовістом, моїм тобі заповітом!