Не вірю! Ні! Мовчи! Мовчи…
Слова це бульбашки барвисті
Що лопнуть – тільки слід в руці
Який пектиме, років двісті…
Я не кохав! Кричать уста.
Сховались очі за повіки
Якби сказав любов пройшла
То з серця б стерла я навіки.
Не вірю! Ні! Мовчи. Мовчи…
Гіркі слова… А голос – мед!
Моє ім`я кричиш вночі
Слізьми цілуєш мій портрет
Ідеш? Іди! Слова німі!
І очі все твої сказали
І криком на весь світ мовчали
Луною в серці. Дні в пітьмі...
Це бомба! Цей вірш потрібно не читати а кричати і я серйозно, адже коли його читати голосно він..... оживає. Лише в твому вірші римування таке
а
б
а
б
а от в останьому стовбчику воно
а
б
б
а
і то дуже погано римується. Мені зда ється що було б краще так
Ідеш? Іди! Слова німі!
Твої очі все сказали
Та чомусь вони мовчали
Як мені жити?. Дні - пусті...
Ковила відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тепер краще?
беру в обране. Деякі рядки нагадують про особисте 
Я дуже рада!!! 
