Боже, як страшно! Лишилась
В морі з дитям серед хвиль.
В човника весла згубились,
Берег за тисячу миль.
Вітер порвав нам вітрила
І допомоги нема.
Дарма потрачено силу,
Море навколо й пітьма.
Хмари, прошу, розійдіться,
Зіроньки вкажуть нам путь.
Сили мої відновіться,
Та не дозвольте втонуть.
На горизонті з*явися
Білий в вогнях пароплав
І порятуй, не барися,
Час вже для цього настав.
Нас екіпаж добуксує,
Потім підніме на борт.
І що останнє почую -
Боцмана вигук - "У порт!"
З мороку лагідні очі
З*являться, й голос звучить:
"Я капітан, і я хочу
Вас з дитинчам захистить!"..
P.S.Все це лише має бути,
Ми-ж у човні без вітрил
І допомоги не чути...
Господи, дай мені сил!
Надіюсь, що чоловік вискочив і поплив десь шукати допомогу, хоча про нього і не написано. 
Обов"язково дасть 
Спасибі, взаємно! 
