Туман гойдається на павутинні,
Уважно роздивляюсчись кругом.
Живе все ж загадка у днях осінніх,
І ця пора - майбутнього пором...
Джмелі вже не гудуть завзято й ревно...
Здається, час задумливо застиг...
І ранками господаркою чемно,
Ступає прохолода на поріг.
Лиця торкнеться ніжно прохолода,
Мов лагідно вітається вона.
І з серцем в унісон звучить природа,
Наповнює натхненням дні сповна.
Туман гойдайться на павутинні,
Це осінь загубила шаль свою.
Крізь літо йшла до осені... і нині,
Як в казці, заворожена стою.
