Сп'янив нас серпень спрагою любові.
"Пірнай у казку, не втрачай часу!" -
Він шепотів. Ти був з ним, певно, в змові!
Ранкові роси юності красу
Освячували, змішані з нектаром
Любові нашої й духмяних трав.
Ніч шепотіла: "Ранок незабаром...
Прикрию віттям, сну щоб він не вкрав."
А ми сміялися! Нам літні ночі
Такі безмежні, ніби небо те!
Ти в коси ранками вплітав дівочі
Зірки, що впали. Сніг не замете
Прожитих років сяйво це у косах.
Віщують щастя стиглі нам покоси.
