З собою носимо свої думки,
у кожного своє є наболіле,
хтось замкнув сердечко на замки,
а відімкнути вже немає сили...
І десь давно загублені ключі,
нема кому загублене шукати,
і душі, мов,огарки від свічі,
колись у сяйві прагнули палати...
По вулицях пройдіться між осель,
так багато збудовано вже замків,
від їх краси не відвести очей,
паркани зведені - від світу рамки...
І жити б у щасливому ключі,
та сил нема звести душі уламки,
і болісні снують думки -плачі,
дощем зі сліз омиті наші ґанки...
Я думаю про логіку причин,
шукаю цьому світу виправдання:
у кожного є свій життєвий плин ,
і кожному болить біда остання...
Але ж Господь нам дарував життя,
не просто так, щоб дні всі відшуміли,
Він дав нам волю і дав почуття,
і чи не дасть душі любові сили?
Бо де один впаде, там двоє йдуть,
і легке серце, де гостинні двері,
в повазі до людей родинна путь,
ключі душі у Господу довірі...
ID:
1044277
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 23.07.2025 13:57:33
© дата внесення змiн: 23.07.2025 14:00:37
автор: Межа реальності
Вкажіть причину вашої скарги
|
