Замки

З  собою    носимо  свої  думки,
у  кожного  своє  є  наболіле,
хтось  замкнув  сердечко  на  замки,
а  відімкнути  вже  немає  сили...

І  десь  давно  загублені  ключі,
нема  кому  загублене  шукати,
і  душі,  мов,огарки  від  свічі,
колись  у  сяйві  прагнули  палати...

По  вулицях  пройдіться  між  осель,
так  багато  збудовано  вже  замків,
від  їх  краси  не  відвести  очей,
паркани    зведені  -  від  світу  рамки...

І  жити  б  у  щасливому  ключі,
та  сил  нема  звести  душі  уламки,
і  болісні  снують    думки  -плачі,
дощем  зі  сліз  омиті  наші  ґанки...

Я  думаю  про  логіку  причин,
шукаю  цьому  світу  виправдання:
у  кожного  є  свій  життєвий  плин  ,
і  кожному  болить  біда  остання...

Але  ж  Господь  нам  дарував  життя,
не  просто  так,  щоб  дні  всі  відшуміли,
Він  дав  нам  волю  і  дав  почуття,
і  чи  не  дасть  душі  любові  сили?

Бо  де  один  впаде,  там  двоє  йдуть,
і  легке  серце,  де  гостинні  двері,
в  повазі  до  людей  родинна  путь,
ключі  душі  у  Господу  довірі...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044277
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2025
автор: Межа реальності