Вкотре я пишу свій вірш.
Може, кращий, може, гірш
Він, ніж попередні, та
Серце наче розквіта
В час, коли його пишу.
Віршем я тоді дишу,
Мов повітрям цим земним.
Мов зливаюся я з ним,
Наче краплі дві води
У одну, і назавжди.
Я – це вірш, а вірш – це я.
Це поезія моя,
Із якою я на «ти».
Світ вона весь, всі світи,
Що у всесвіті цім є,
Бо поезія дає
Крила ангельські мені
У безмовній тишині,
Щоб із нею я літав,
Ніби птах, і пізнавав
Цей безкрайній диво-світ
І її впродовж тих літ,
Доки серце у мені
Битиметься – ночі, дні,
Тижні, місяці, роки́…
Доки почуття й думки
Матиму в цім світі я,
Доки не прийде моя
Смерть на білім світі цім.
Вірші ж лишаться на нім.
Євген Ковальчук, 30. 06. 2021
