Суспільство цілувало в дві щоки,
Були обійми, дарували квіти.
Здавалося не скінчаться часи,
Коли за тебе буде хтось радіти.
Але суспільство завжди молоде,
Старі нажаль, вперед не забігають.
Куди тебе стежина заведе,
Мабуть туди, де мало пам’ятають.
Ще будуть квіти, правда не живі,
Обійми ні, в чоло будуть цілунки.
Слова звучатимуть, але вже не палкі,
Буде обід за упокій… пакунки.
Суспільство нову жертву обере,
Бо молодих, яскравих в нас цінують.
Тож насолоджуйся поки тебе
В вуста, а не в чоло цілують.
17.06.25р. Олександр Степан.
