Сонце промені пускає
В серденько живе.
І у ньому розквітає
Почуття нове.
Зветься почуття це щастям,
Що кінець кладе
Будь-яким земним нещастям,
В небуття веде
Їх і їхнє вмить займає
Місце в тую мить.
І нещастя більш немає,
Серце не щемить,
А нестримано радіє,
Весело співа
І неначе молодіє,
І із уст слова
Ллються на папір рікою,
Що не зупинить
Ні на мить вже нам з тобою
Ті слова в ту мить.
Вірш новий слова формують
І його, мов дім,
Поступово всі будують
Не мені лиш – всім
Тим, хто буде ‘го читати
В радості, в журбі,
Щоби час свій не втрачати,
І візьме собі
З нього те, що потребує,
Що його у мить
Скрутну, може, порятує,
Втішить, захистить,
Наче воїн, від недолі,
Щоб прийшов лишень
До щасливої він долі
Й з нею жив щодень.
Євген Ковальчук, 24. 06. 2021
