Поки закипатиме кава
Й пробігатиме стрічка новин,
Напишу тобі слово ласкаве,
Щоби ти не прокидався один:
“Якось сяду у вранішній потяг,
Що веде у донецькі степи,
Волосся розвіватиме протяг,
А згодом гойдатимеш ти”.
Ті обійми міцніші за скали,
Що над лісом стоять-гомонять.
Ми чар-зілля вночі не шукали,
Той цвіт нікому не раджу шукать.
Хай та мить застигне в повітрі,
Коли серце серця торкнеться.
Гіркий порох з чола твого витру,
Але з форми вже не відпереться.
Хай вона тобі не знадобиться,
Покладемо далеко в шухляду,
Хай війна лише іноді сниться,
Щоб нагадати: все вже позаду.
