Бузки насини́ли стареньке обійстя,
Ваш двір одинокий під серце давив.
Згадала знов очі блакитні та чисті,
Зі мною, бабусю, у спогадах Ви.
Під стріхою ластівки так і гніздяться,
Руде кошеня до порогу бреде.
Та тільки порепані руки від праці
Мене не притиснуть, на жаль, до грудей.
Бувальщина знов не покличе в минуле,
Я вже не дізнаюсь історій про рід.
У пам'яті й досі усе, що збагнула,
І Ваша молитва вчувається вслід.
Облущені вікна у смутку щоднини,
Ви не виглядаєте, де я і з ким?
У снах бачу ситцеву білу хустину,
В житті ж -- на подвір'ї самотні бузки.
(Басанець Юрій "Бузок біля хати")
