Стою одиноко в полоні холодного часу,
життя витікає крізь пальці в сипучий пісок.
За обрієм зірка самотньо навіки згасає,
лишає в камінні надскромно-короткий рядок.
Дві дати - між них непримітна відвертості риска,
в ній радості смуток і горя невимовний жаль...
Прощально скрипить і хитає життєва колиска,
полуда тіней заважає дивитися в даль.
Файно Вам дякую 
