Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 11
Пошук

Перевірка розміру




Шевченко Тарас

Прочитаний : 17523


Творчість | Біографія | Критика

"Якби ви знали, паничі..."

***  

Якби  ви  знали,  паничі,  
Де  люде  плачуть  живучи,  
То  ви  б  елегій  не  творили  
Та  марне  бога  б  не  хвалили,  
На  наші  сльози  сміючись.  
За  що,  не  знаю,  називають  
Хатину  в  гаї  тихим  раєм.  
Я  в  хаті  мучився  колись,  
Мої  там  сльози  пролились,  
Найперші  сльози.  Я  не  знаю,  
Чи  єсть  у  бога  люте  зло,  
Що  б  у  тій  хаті  не  жило?  
А  хату  раєм  називають!  

Не  називаю  її  раєм,  
Тії  хатиночки  у  гаї  
Над  чистим  ставом  край  села.  
Мене  там  мати  повила  
І,  повиваючи,  співала,  
Свою  нудьгу  переливала  
В  свою  дитину...  В  тім  гаю,  
У  тій  хатині,  у  раю,  
Я  бачив  пекло...  Там  неволя,  
Робота  тяжкая,  ніколи  
І  помолитись  не  дають.  
Там  матір  добрую  мою  
Ще  молодую  —  у  могилу  
Нужда  та  праця  положила.  
Там  батько,  плачучи  з  дітьми  
(А  ми  малі  були  і  голі),  
Не  витерпів  лихої  долі,  
Умер  на  панщині!..  А  ми  
Розлізлися  межи  людьми,  
Мов  мишенята.  Я  до  школи  —  
Носити  воду  школярам.  
Брати  на  панщину  ходили,  
Поки  лоби  їм  поголили!  
А  сестри!  Сестри!  Горе  вам,  
Мої  голубки  молодії,  
Для  кого  в  світі  живете?  
Ви  в  наймах  виросли  чужії,  
У  наймах  коси  побіліють,  
У  наймах,  сестри,  й  умрете!  

Мені  аж  страшно,  як  згадаю  
Оту  хатину  край  села!  
Такії,  боже  наш,  діла  
Ми  творимо  у  нашім  раї  
На  праведній  твоїй  землі!  
Ми  в  раї  пекло  розвели,  
А  в  тебе  другого  благаєм,  
З  братами  тихо  живемо,  
Лани  братами  оремо  
І  їх  сльозами  поливаєм.  
А  може,  й  те  ще...  ні,  не  знаю,  
А  так  здається...  сам  єси...  
(Бо  без  твоєї,  боже,  волі  
Ми  б  не  нудились  в  раї  голі).  
А  може,  й  сам  на  небеси  
Смієшся,  батечку,  над  нами  
Та,  може,  радишся  з  панами,  
Як  править  миром!  Бо  дивись:  
Он  гай  зелений  похиливсь,  
А  он  з-за  гаю  виглядає  
Ставок,  неначе  полотно,  
А  верби  геть  понад  ставом  
Тихесенько  собі  купають  
Зелені  віти...  Правда,  рай?  
А  подивися  та  спитай!  
Що  там  твориться  у  тім  раї!  
Звичайне,  радость  та  хвала!  
Тобі  єдиному  святому  
За  дивнії  твої  діла!  
Отим-бо  й  ба!  Хвали  нікому,  
А  кров,  та  сльози,  та  хула,  
Хула  всьому!  Ні,  ні,  нічого  
Нема  святого  на  землі...  
Мені  здається,  що  й  самого  
Тебе  вже  люди  прокляли!  

[Перша  половина  1850.  
Оренбург]
Джерело

Нові твори