Похмура осінь все забула...
Про срібні зорі десь під ранком...
Про спів пташиний в поцілунку...
Про ніч в обіймах двох на ганку...
Забула осінь все... забула...
Про сонце жовте... ніжне... миле...
Ковтало нічку, як акула!
- А зараз... наче в тій могилі...
Що зеленіло, тріпотіло,
стелило землю буйним цвітом,
Тепер лягло, як мертве тіло!
Надія стерлась... зникло світло...
Повітря змокло у тумані...
і Вітер – вічний співрозмовник...
Безвихідь жме, неначе камінь!
Думки усі про теплий вогник...
Здавалось, десь в безкрайнім полі,
де сіре небо тче сльозами,
блукає виснажена доля...
Тягає пам’яті кайдани...
Немає світу... Мряка... холод...
І день насуплений в образі,
що осінь сум вела по колу...
топтала мрії по дорозі...
Похмура осінь...
27.11.2022 р.
Фото з інету.
