«Чом мовчиш ти любий, засмутився?
Дивишся крізь мене в далечінь.
В чорному граніті примостився
І під ноги кинув свою тінь.
Як тобі тут, на Алеї Слави,
Біля хлопців бравих, як і ти?
Не питаєш ти, як мої справи?
Як на світі цим, мені живти?
Чом ти став такий не балакучий?
Ніби рідний, але вже не мій.
Знаєш, який в серці біль пекучий?
Дуже тяжко все робить самій.
Чом мовчиш? Соромишся сусідів?
Хоч би взяв наснився у ночі.
Біля мене із донькой посидів…
Памʼятаєш, де кладу ключі?
Знов ні слова, одну тишу чую.
Старі квіти з вази приберу.
У холодний камінь поцілую,
Через тиждень знов сюди прийду.»
Тай пішла. Злетіла чорна хустка.
Сльози ріками лелися по щоках.
Так хотілося заповнить в серці пустку
І почути голос, хоч у снах.
Невеличка хмарка прилетіла,
«Курячим» спустилася дощем.
І плита гранітна помокріла...
Просушило сльози ...вітерцем.
23.06.2022р.Олександр Степан.
