Свічки.
Ви запаліть свічки, закривши мої очі,
Ні плачу та ні сліз на цю краплину ночі.
Слів не потрібно, та пустих розмов,
Свічки нехай лиш плачуть, знову й знов.
На підвіконні слабко, хай тремтить,
Палким метеликом оця остання мить.
Нехай ладану дух, струмує дим лампади,
Душа і Тіло розлучитись будуть раді.
Пройшли разом десятки літ, не мить,
Один від одного щоб врешті відпочить.
Що Тіло - тлінь, земля,
А ось Душа, в Душі вся Суть моя.
І їй би в вічність віддалитись,
Тому Свічкам в цей час,
Належить їм світитись.
Бо свічка для Душі,
Що кораблю маяк,
Щоб шлях вказати,
Без Свічки тут ніяк.
Прошу!
В мою скорботну мить,
Свічки в цей час в кімнаті запаліть.
Нехай струмочком тихо віск біжить,
Крича мовчазно, що життя - це мить.
А Ви слова й розмови бережіть,
Свічки хай плачуть в цю останню мить.
В.Небайдужий.
06.09.2012.
м. Київ
