Малими кузня нас будила,
Село розбурхував коваль.
Із наковальні з під зубила,
Несла мелодію у даль.
Лунала пісня і дзвеніла,
Чересла правили в плуги.
Малеча снила зголодніла,
Пахніли з печі пироги.
Були малі, як не забути,
В дубинні гамір журавля.
Було колись, тепер не чути,
Не пахне так уже й земля.
Як би знов в юність зазирнути,
Хай душу пам'ять звеселя.
З долоньок маминих черпнути,
Хоч ненароком… хоч здаля.
Від думки серденько хмеліє,
Роси нап’юсь… до забуття.
Там кожен спомин душу гріє,
Але… немає вороття.
І гарно, і щемно, і сумно... Немає вороття... 
