* * *
Я вибирав з віршів найкращі,
(Бо так порадили мені.)
Вони ж просилися нещасні
І щиро кланялись мені:
«Не віддавай, ти, нас між люди,
Бо там загубимось й загинем.
Ніколи краще там не буде,
Ти ж зрозуміти це повинен.»
Та я не вірив, сумнівався
Й широкий шлях для їх стелив.
Й радів, що часу лиш діждався,
Що в світ їм двері відчинив.
Немов птахи ті із гніздечка
В високе небо розправте крила.
Й нехай загубиться вуздечка,
Що стільки літ вас тут томила.
Я відпускаю вас усіх,
Лиш тільки в пам’яті зостаньтесь.
Колись проститься і цей гріх,
На мене ви з небес тих згляньтесь.
1.12.13(Михайло Чир)
