(Повстанців, котрі загинули в болехівськім лісі в бою з військами НКВС 7 липня 1951 р.
Сакаль Олекса Михайлович з Моршина на псевдо - "Лев", а решта невідомі, бо при них були тільки псевда і зброя.)
На високій горі, у болехівськім лісі,
Де ворон кружляє і вдень і в ночі,
Лежать у могилі повстанці на місці,
На тому,де в бою полягли усі.
Вони боронили свій край від навали,
Що нагло котилась по нашій землі.
Й життя не жаліли, за Вкраїну віддали,
Хоч були всі юні й такі молоді.
Вони не хотіли, щоб ворог затятий
Знущався над долею дітей і батьків,
Й тому свій порив молодечий, завзятий
Узяли до зброї проти зайдів - катів.
Горіла земля під ногами у ката,
Гуділи Карпати, шуміли ліси.
Для ворога дотом була кожна хата,
Бо всюди повстанці по селах були.
Не знаєм імен ваших, славні герої,
І звідки ви родом, дорогі земляки,
Бо тільки лиш псевда лишились і зброя,
А всі імена у могилу лягли.
Напевно й батьки ваші в іншому світі
І родичів може багато нема,
Та ми пам"ятаємо вас, як у цвіті,
І хоч полягли ви, та є десь душа.
Сьогодні ми маємо свою вже державу
І волю належну для усіх людей.
І можемо сміло віддати вам шану
І сльози обтерти із своїх очей.
Ви не даром боролись за волю й свободу,
Хоч шкода вас, хлопці, таких молодих.
Та щира молитва, як подяка народу,
Буде завжди з вами від нас всіх живих.
Встановим погиблих й назвем поіменно,
Й в історію ляжуть про вас теж рядки.
І будуть нащадки уже достоменно
Навчатись на подвигах, як своє берегти.
На вашій могилі підніметься стела
А з квітів букети будуть і в зимі.
Та слава погиблим й живим не скінчена,
Бо є ще в верхах вороги й не одні.
Постамент
(Гойсаку Зеновію - провіднику ОУН)
Стоїть біля школи в Дашаві
У бронзі, в гранітній скалі,
Учитель, як сокіл у славі,
У ріднім, любимім селі.
Він юним боровся й не вперше,
Бо волю народу хотів.
Й поклав на вівтар своє серце,
Як сотні і наших синів.
Він вірив у щастя й в свободу
І бачив майбутнє святе,
І чув всі страждання народу,
І знав, що нам воля прийде.
А доля його не жаліла,
Бо й сам він себе не жалів.
Над ворогом слово летіло
Його, наче шабля, як грім.
Збулись твої мрії, Зеновій,
Хоч зараз ти в бронзі стоїш,
Та діти навчаються в новій,
У своїй державі, в свої ж.
А ти, юний друже, прохожий,
Постій біля нього хоч мить.
Поглянь, - він на тебе похожий,
ID:
785841
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 03.04.2018 12:39:55
© дата внесення змiн: 03.04.2018 12:39:55
автор: Дашавський поет
Вкажіть причину вашої скарги
|
