У своїм житті не можу і не хочу жити з фальшем,
З багнюкою, злом, отрутою, недовірою,
Не довіряти рідним, а інколи собі.
Як можна жити й не розуміти, що зло ми несемо самі собі,
Воно з' Їдає кожного із нас тихенько
І запиває кровушкою так смакує від душі.
Постав собі питання, не вже я буду так і далі житии?
Колись обернешся назад:- О Боже! Пізно.
Нема не тіла, ні душі.
