Коли замість кави смаку, лише затхлий запах розпуки,
Коли сигарети не куриш та мрієш щодень запалить
Й товчеш у мізках чужі забруднені тантри,
Одна з них: «Потрібно в житті щось хороше зробить!»
По – перше, ЖИТТЯ, це є що? Оце моє прагнення скніння?
Це виття на місяць й частіше щороку на сонце
Чи ті прогулянки обшмарканим містом терпіння,
Яке як і я вже давно мріє не бути і рветься на тонке.
По – друге, ХОРОШЕ це ж як, так щоб хтось посміхнувся,
Щоб бризнула радість із очей наповнених сліз
Чи щоб по зубах стікала кров партнера уранці,
Якому зумів доказати, що вмієш сердечно й сильніше за нього любить.
По – третє ЗРОБИТЬ. Це ж потрібно щось намагатись?
Вставати ізрання, іти до людей. І з ними, о лихо, потрібно спілкуватись
І їм потрібно давати натхнення для хтивих ідей.
Є ще по – четверте, по – п’яте, десяте…
Є маса запльованих правил у марності днів.
Я не патріот досягнених істин
Я мрію про спробу здійнятись у власній меті.
Погано все ж те, що обрізані крила до тіла,
Що навіть обрубків їх на спині нема
Й коли робиш помах взлетіти до світла,
Це схоже на те як махає крильми курча…
Це біль, а не вірш.
Скрізь стриножені люди навколо,
Обрізані крила у них, обрубані ноги й розбиті серця.
Зневіра, зневіра і добре хоч, інколи прагнення Бога.
Усе. Я пішов робити хороші діла…
