Досить часто ми спостерігаємо творчий шлях вітчизняних талантів, що починається в провінції, а закінчується в Києві. Та є й інші приклади - народжені не в столиці, митці розкривають своє обдарування та дарують його публіці також - деінде.
Саме так сталося із Валентиною Аркановою (05.02.1934 - 12.06.2013). Вона народилася в Херсоні, з дитинства захоплювалася танцями, і танці, врешті-решт, привели її на доленосну зустріч, що розкрила справжній талант Валентини та визначила справу її життя. Якось свідком виступу дівчини в Миколаївському будинку офіцерів стала сама Клавдія Шульженко - поспілкувавшись з Валею, Шульженко наполягла, що тій варто спробувати себе у вокальному мистецтві:
- Ти танцюєш? Тобі ж співати треба! Бігом в консерваторію!
І Валентина дослухалася порад і пройшла прослуховування в Одеській, Харківській і Київський консерваторіях - і всі три навчальні заклади запросили її на навчання! Валентина обрала Харків, де її прийняли одразу на 2-ий курс, і саме там розкрився її талант і голос - насичене, емоційне колоратурне сопрано, яким Арканова володіла бездоганно. Та шлях до успіху не був простим - як зізнавалася сама Валентина Федорівна, плакати в студентські роки їй доводилося чи не щодня, але характер допоміг їй здолати всі перешкоди, неприязне ставлення деяких викладачів та реалізувати себе в мистецтві.
На сцені Харківського театру опери та балету Валентина Арканова дебютувала 1956 року, виконавши партію Віолети в опері Верді "Травіата", а її партнером був сам Лємєшев. І дебют, і багаторічна кар'єра Арканової була надзвичайно яскравими - і тому слухачі згадують її донині як "легендарну пріму Харківської опери".
З 1956, коли Валентина закінчила навчання та стала солісткою Харківської опери, і до 1991 року, коли вона полишила сцену, співачка подарувала глядачам натхненні виконання партій золотого репертуару світової опери. Зокрема, це партії Цариці ночі ("Чарівна флейта" Моцарта), Кароліни Каролина ("Таємний шлюб" Чімарози), Розіни ("Севільський цирюльнік" Росіні), Адіни ("Любовний напій" Доніцеті), Лючії ("Лічія ді Ламермур" Доніцеті), Норіни ("Дон Паскуалє" Доніцеті), Антоніди ("Іван Сусанін" Глинки), Людміли ("Руслан і Людмила" Глинки), Джильди ("Ріголето" Верді), Віолети ("Травіати" Верді), Оскар ("Бал-маскарад" Верді), Лакме ("Лакме" Деліба), Микаели ("Кармен" Бізе), Іоланти ("Іоланта" Чайковського), Снегуроньки ("Снегуронька" Римського-Корсакова), Марфи ("Царська наречена" Римського-Корсакова), Неди ("Паяци" Леонкавало), Мімі ("Богема" Пучіні), Марильці («Тарас Бульба» Н. В. Лисенко) - загалом близько 50 партій.
Валентина Арканова зробила чимало як педагог - з 1971 і аж до кінця життя вона викладала в Харківському інституті мистецтв, а з 1978 року обіймала посаду професора кафедри сольного співу. Серед її студентів - лауреати всеукраїнських і міжнародних вокальних конкурсів.
Творчість Валентини Арканової здобула їй любов публіки, статус легенди, а також і офіційне визнання: 1968 вона стала народною артисткою УРСР, також була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, а вже за часів незалежності - орденами "За заслуги" ІІІ ст. (2003) та княгині Ольги ІІІ ст. (2008).
На жаль, не так багато записів Валентини Арканової можна знайти на ют'юбі, але дещо є: зокрема, її дебютна роль - партія Віолети, "Травіата", Верді
а також виконання пісні "Весна"
Доступний і запис інтерв'ю Валентини Арканової 2010 року (день у день за три роки до смерті); бесіду веде Ніна Супруненко
05.02.2017
