ДУШЕВНА ГЛИБИНА
Два сонети на важливу тему
Попереднє звернення до читачів)
Я – попри всі життєві негаразди та потворні суспільні обставини, як і був, залишаюсь українським, з народу, письменником (не народним, а саме з народу, це суттєво), членом Національної спілки письменників України, котра ще остаточно не звиродніла, як на мою думку, тому з неї не виходжу, а, отже, є й національним мислителем знову ж таки із народу. У даний час я переглядаю свої колишні переконання щодо ще існуючої Російської імперії, останній на нашій планеті. Колись я у війні, в яку нині втягнута державна Україна, звинувачував виключно Путіна.
Тепер думаю дещо інакше. Винуватий у тому в повній мірі, навіть у найбільшій мірі, ніж сам Путін, так званий російський народ, що донедавна числився у наших радянських старших братах. Коли б уся ота глиба, що саме отак зветься, не хотіла цього загарбництва, коли б не було споконвічної мовної експансії, свідомого і наполегливого нищення українського народу, то ніяка б дрібна одиниця у вигляді Путіна тієї війни не розв’язала. Цей народ споконвіку ще царизмом виховувався в атмосфері зверхності стосовно інородців. Продовжували ту ж недолугу політику і більшовики, що зрештою і привело до цілковитого і неминучого розвалу СРСР як штучної супердержави. Сталін у цьому плані зла завдав чи не найбільше своїм тостом на честь російського народу. Війна в Україні, як і свого часу в Молдавії, Грузії, ведеться на тій же основі царсько-більшовицькій, тепер він переіменувався в «руській мір» на чолі з головним попом російського православія (нашого теж до нього можна сміливо додати).
Я не ворог росіян як нації. Ні в якому разі! Шаную, як і кожну націю на земній кулі, кожну, на цьому наголошую. Бо я сам від природи завжди глибоко в душі почувався і тепер, коли вже з тим критися не треба, почуваюсь УКРАЇНСЬКИМ НАЦІОНАЛІСТОМ. Для мене це означає, що палко люблячи свій український народ, я ПРИРОДНО поважаю такі ж почуття до свого кровного і в інших людей земної кулі. Бо я ж НАЦІОНАЛІСТ, А НЕ НАЦИСТ, ЯК ГІТЛЕРІВЦІ. Я ніколи не дозволяв собі обзивати поганими словами представників інших націй. І не дозволю. Те, що притаманне сьогодні, теж упевнений, не всім поголовно росіянам у ставленні до інших народів, вважаю хворобою, нав’язаною царизмом, більшовиками, сучасним політиканами від партій регіонів, у першу чергу, та комуністів. Зверніть увагу на саму назву партії – регіонів. Вже в цьому слові закладені сепаратизм та українська антидержавність. . Юристи свого часу цього не помітили. Пропустили, зареєстрували. А тепер вогненні вибухи в Донецьку – то і їм цілком закономірний букет, як професіоналам.
Зневажати, а тим більше нищити будь-яку із земних чи космічних націй – злочин і тільки, якому ніколи і ніде не може бути виправдання. Але й зрада своїй кревній нації також є не меншим злочином. Я дивуюсь українцям Росії, що вони так мирно налаштовані до тих, хто сьогодні із тієї ж Росії прийшов до нас шукати бандерівців, щоб їх нищити. А залишати в живих кого? Малоросів? От що від нас треба сьогоднішній, як і вчорашній та позавчорашній царській, більшовицькій чи тепер уже буржуазній, Москві.
Ми, виявляється, винні в тому, що хочемо своєї національної української держави, в якій зручно і комфортно жилося і житиметься представникам інших націй, які тільки є на світі.
А тепер я подаю два своїх сонети саме на ці теми. Сподіваюсь на найповніше взаєморозуміння з моїми читачами.
Нащадки Чінгізхана
Коли б у повній мірі предок міг
сьогоднішні нещастя уявити,
то швидше б у сиру могилу ліг,
ніж віру йняв улесливим москвитам.
Не кращі, аніж дикий печеніг,
зматюжені та звиклі брагу пити,
вкраїнців слали – де не тане сніг,
самі ж, де Дніпр широкий, стали жити.
Нещадно мову нищили вони,
найкращу в світі українську мову,
дійшовши до відвертої війни.
В імперію гнилу нас тягнуть знову.
Агресія, приниження та змови
від Чінгізхана в них та сатани.
––––
© Анатолій Загравенко
Український народ
Народ мій, що не був у панівних,
до того настраждався в білім світі,
що душі, як зірки небесні, світять,
найкраще все від Господа у них.
Зазнавши безліч прикрощів і лих,
в прадавніх і теперішнім столітті,
не розучились грати на трембіті
чи то бандури струнах золотих.
В науці, підприємництві й освіті
відомі наші світлі імена.
Героїв також маємо сповна.
У мирні дні й воєннім лихолітті
в трудах чи у пекельному жахітті
душевна не міліє глибина.
–––
© Анатолій Загравенко.
ID:
683975
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 16.08.2016 06:41:36
© дата внесення змiн: 16.08.2016 06:41:36
автор: Анатолій Загравенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
