ой, Йваночку, Йванку, поглянь яку ланку
вишила Марічка для тебе, сокіл, моя доле,
щоб не знати болю, щоби вчути слово те святе,
щоби жито й літо,сонцю щоб радіти,
одянутись в жито золоте,
щоб зілля і горе пішло в синє море,
а ти мій красунчик до мене,
щоб син йшов до брата, дочку звеселяти,
щоб снилось весілля осяйне..
Як пішла до лісу, та й нарвати хмизу
Стрілася дівчинонька мені
Я ж її спинила ту голубку сизу
Хмаркою як пинять кораблі
На ній жовті буси звіробієм пахнуть
Чобітки гаптовані з луски
Очі превеликі, ще й до того ясні
Кольору зеленої ряски
А що на колінцях погляд зупинився,
Дихали ті ніжки й спів весни
Проклятущу землю ще й мене покликав
В ніч в якій народження краси
Запитала в діви,що то за фіранки із якого дерева листки?
Вона озирнулась крилами махнула
В очі мої всипала роси
Крила велетенські, вкриті пуп,янками
Вісь у центрі озера ростки
Хочеш повернути до своєї мами?
Запитала й взначила пастки..
Що там далі було,- то суцільне лихо
Знаю тільки папороть цвіте
Ой, Йваночку, Йванку, моя вишиванка
Так до твого личенька гряде..
