Зелене листя пожовтіло...
Вже осінь в шибку зазира.
Змалює золотом на диво
Дві наші долі обвінча.
І закружляє в круговерті
Буденність нашого життя.
Лише обійми ті відверті
Ми пронесем у небуття.
Співають трави про кохання
І припадають до землі.
Сплетіння тіл у росах зрання
І злети в небо до зорі.
Пожовкле листячко літає,
До ніг лягає полотном.
Знов наші доленьки вінчає
Туманом сивим над чолом.
А завтра сніг впаде на скроні,
Змалює в косах сивину.
Колись нас небо обвінчало
В щасливу доленьку одну.
Зоє, як просто, і як чудово..... Молодець! Тільки там трохи треба змінити: до ніг нам стелеться шатром, не ковром--- це російськомовне слово... Вибачте.....
Зоя Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Доброго дня, Олегу! Дякую за підказку, вже змінила...тільки не шатром а полотном. Шатро - то навіс, може над головою, а до ніг його не покладеш. До рими гарно, а за змістом ні. Стараюсь не вживати русизми, та не завжди виходить. Заходьте...завжди рада Вам. Щасти.
Природа чарует! 
Заходьте...завжди рада Вам. Щасти.
