Тремтить сльоза як востаннє…
Затонув мрій всіх корабель.
Все те, що було колись зрання
Зотліло в безвісті пустель.
Всі світанки й зустрічі сонця,
Всі злети і падіння удвох.
У душах всі відкриті віконця,
Що не закрившись, обгоріли в обох.
Тремтить сльоза, ніби й пам’ятає,
Ту мить розлуки серед літа.
Болить душа неначе знає,
Що казка та назавжди зотліла.
Забута… Назавжди й навіки…
Усіма, хто тільки міг просити.
Забута, бо була як вільна клітка,
Що силу давала, а не грати закриті.
Тремтить сльоза, сполохана прощанням,
Ідуть дощі, змиваючи тепло.
Все те, що називалося коханням,
Минулося, як літо. Відійшло...
