Ровесниці
Я спогад до Вас, наче вазу коштовну несу,
У нім – наші весни, дорожчі за золото й перли.
Ми діти одної, такої далекої ери,
Яка спопелилась на ватрі стрімкого часу.
І в молодість нашу, немов у злочинця якогось,
Пихатий недоук нахабно метає списи,
Неначе сподобивсь схопити за бороду Бога,
Чи є, щонайменше, царя невзаконений син.
Ми скажем йому: - Не смій нас чіпать, недоріко!,
Ні друзів чудових, по кому вже згадка лише,
Бо ми будували таке господарство велике,
Яке ще і досі не можуть ввіпхать до кишень.
І наші сліди непідвладні загину і тліну,
За ними будови й усмішки дитячі цвітуть…
І доки снаги залишається хоч би краплина,
Ми будем стояти на правди святому посту!
Дфйсно тоді стільки збудували,що й досі ніяк не розкрадуть...
Ностальджі...іноді.. Чудовмй вірш.
Бо ми будували таке господарство велике,
Яке ще і досі не можуть ввіпхать до кишень.
stawitscky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сьогоднішня реальність в Україні, маю на увазі соціальну справедливість, оптимізму не додає, якщо говорити дуже м’ягко.
Дуже радий зустрічі з Вами.
На добраніч.
Чудовмй вірш.
