Заходить сонце - золота піяла,
Яку блакитне небо випило до дна.
Веселка вогняна над містом засіяла,
Ще довго вабитиме барвами вона.
Осінній дивосвіт - коштовності тремтливі,
Розсипані по парках і садах,
Мов запізнілий цвіт у золотій поливі
Квітчає землю, ліг в траву, на дах.
В повітрі пролетить жовтогаряче листя,
І, закружлявши, вам до ніг впаде,
В передвечірній тиші глухо згуки виснуть,
Та вітерець шелесне де-не-де.
Яка п'янка краса! Які бентежні звуки!..
Ніхто не зможе відтворити їх,
До миру простягає древнє місто руки,
Летить в безмежне небо теплий сміх.
