|
Війна
Двадцять друге, місяць червень,
Чинять полчища навалу…
Нашкребла матуся зерен
І в пічурку заховала.
Бо як прийдуть супостати,
Неминуче буде скрута,
В думи лізуть ті тридцяті
І катують, як отрута.
Ця війна убивця люду -
Біснувата, наче пекло.
Люта смерть чекала всюди,
Сонце з місяцем померкли.
Судять знов статті ті ж самі,
Ягідка з одного поля…
Голосили з горя мами,
Як дітей тягли в неволю.
Українців злобні наці
Заганяли до голгофи.
Лихо нам несли на таці
Хижі сталіни й адольфи.
Нас ганяли туди-сюди,
Всі шляхи вели до ями,
Повставали в гніві люди
Невпокорені катами.
Ми біль затисли в кулаки,
Як загорілися серця,
Пішли в народні вояки
За волю битись до вінця…
Всіх запхнули у руїни
Клятий Гітлер, Сталін клятий,
Та не вмерла Україна,
Стала тихо оживати.
Повернулися каліки,
Проростало житнє поле.
Одноногі чоловіки
Не збороли в війні волі.
Не встиг забратися нацист
Із української землі,
Як пес, явився комуніст,
Нацькований в чужім Кремлі…
І знову кров, і знов етап,
Наново сироти й Сибір…
Рубає голови сатрап…
Біль не втихає до сих пір.
Знову голод, знову злидні,
Трудодні пустопорожні,
Бідноті кінця не видно
Під обіцянки заможні…
Укрита ранами земля
Голосить бідами навзрид…
Родила мама немовля,
Щоб захищати родовід.
Щоб битися було кому,
Здобути волю або смерть,
А їх зашлють на Колиму,
Та ж сама крутить жаховерть…
25 грудня 2012 року
ID:
515591
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 05.08.2014 01:25:38
© дата внесення змiн: 05.08.2014 01:25:38
автор: Микола Паламарчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
Такие были времена,..да и сейчас не легче...
