О Боже наш, нащо нам такої муки?
Що на нашій Україні, умирають люди.
Матері й батьки, прощаються з дітьми,
Що на війну прокляту їдуть тисячами.
Та невже Вкраїна, їх от-так ростила?
Щоб на війні кривавій, разом полягли.
Лиш Бога нашого я молю,
Щоб неньку Україну він зберіг,
Щоб кляті супостати, зрадники народу,
Самі пронесли, клятий біль людський.
Вони не люди, вони бандити,
Вони всі мусять, за все відповісти.
І вмить повстати, під судом долі,
Щоб вони отримали за все.
За біль дітей, що втратили батьків,
За сльози матерів, уже сивеньких...
За все...за всю війну,
Що вони самі прокляті розв'язали.
О Боже милий, Україну збережи,
І дай нам того духу, щоб ворога перемогти!
Ми лиш хотіли жити в мирі,
В свободі, щасті і добрі.
Ми, Ірода із влади вибили,
І всі отримали війну.
Ми загартовані історією,
Ми вільні бути маємо завжди.
І хоч ми битву програли,
В війні, ми мусим перемогти!
Раз Бог нам дав, таке прожити,
Він добре знав, що ми здолаєм все!
І вмить всі скажем: "Слава Україні!",
Всі скажуть вмить: "Героям слава!".
ID:
511771
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 16.07.2014 21:35:01
© дата внесення змiн: 16.07.2014 21:35:01
автор: Viktorovich
Вкажіть причину вашої скарги
|
