Я іноді пишу тобі листи…
Збиваюсь з ритму… ставлю крапку… кому…
Хоч знаю я… їх не читаєш ти…
Листи… не адресовані нікому….
Усе вже є… по – іншому… не хочу…
Так сумно грає змучений скрипаль…
Єдиний танець наш посеред ночі…
Змете цунамі… та чомусь… не жаль…
Усе було… по – іншому… не мушу…
Снігів полярних ніжний серпантин…
Нехай вони зігріють твою душу…
Листи із неба… до самих глибин…
Одну лиш мить летітимуть з привітом…
Як сонце чорне знайде неба край…
Порву… спалю…
Порозкидаю світом…
Розвію вітром…
А тому… читай!...
Усе що є… по-іншому… не треба…
Вінок сплету із тисячі причин…
Мої листи… із пекла … аж до неба…
А чи із неба… до самих глибин…
Мої листи… в нікуди… і нікому…
Так…ніби сльози із морських перлин…
Збиваюсь з ритму… ставлю крапку… кому…
Дощі із неба… до самих глибин…
Не треба слів… все сказано давно…
Лиш підніми на моїх вікнах грати…
Ще мить… і вітер в небо віднесе…
......…скрипалю…..грай…. я хочу танцювати………..
Спочатку прочитавши назву подумала, що це буде щось схоже на народну творчість, але прочитавши поезію була приємно здивована - емоційно,чуттєво і манера написання дуже цікава
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
