Ти до мене прийди по стежині поліській,
Де ожина цвіте і льонує земля,
Хоч можливо цей шлях не такий вже і близький,
Та тебе я чекаю – кохана моя…
Я зустріну тебе, наче перше кохання,
Ми підемо у ніч рахувати зірки
І пісні солов’я не затихнуть до рання,
А роса, наче зорі, повкриває стежки…
Перша зірка злетіла, ми удвох загадали
І злилися вуста під зірковий політ,
І наступний політ ми також відмічали,
Ви частіше по небі наші зорі летіть…
Місяць вийшов з-за хмари і роса засіяла,
Десь далеко під ранок заспівали півні,
А ти знову і знову все зірки рахувала,
Хоч було наяву все, а здавалось у сні…
Така класична українська лірика, яка звучить нібито традиційно і у той же час нібито вперше. Так само кожна ніч, кожна зоря, кожне кохання і кожна закохана пара є неповторним явищем, ніби вперше у світі з'явилося це чудо.
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам щиро! Саме так! Часто у моїх віршах можна побачити тіж слова, хоч вірш інший... Але так пише серце. А ЛГ вигадую...