Хіба можна робити, як я?
Хіба можна любити й
брехати?
Заміняти і мову, й слова,
лише душу вкраїнську
лишати?
Хіба пишуть сини України
чи російською, чи
угорською?
Ні, не пишуть! І я не
повинна!
Не повинна, я знаю, не
можна так!
В мені квітнуть і проліски,
й маки,
пахне цвітом біленьким
калина.
Українською маю писати,
як живе в мені Україна!
А я зрадила, проміняла
на російську свою
солов'їну!
І тополя все нижче
схилялася
з кожним словом моїм не
вкраїнським...
Українкою я народилася
і лишуся такою до скону.
Колоски лиш із поля в
душі моїй
похилилися сумно до долу.