Мов у сні
ми зустрілися радо неждано.
У весні
в пелюсткову п’янку заметіль.
У саду
вперше мовив: «Кохана жадана».
Досі тут
не зів’яли слова саме ті.
А коли
яблунево рум’янилось літо
і коли
танцював золотий листопад –
я тебе
виглядав, обіймаючи віти.
А тепер –
осідає на сад снігопад.
Хоч давно
білий сніг розквітає на скронях,
і вино
вже настояне вщерть на літах –
квітне сад,
в небеса простираючи крона,
не згасає
кохання вогонь на вітрах!
Хоч давно
білий сніг розквітає на скронях,
і вино
вже настояне вщерть на літах –
квітне сад,
в небеса простираючи крона,
не згасає
кохання вогонь на вітрах!
Прекрасні рядки
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00