Сива сутінь, сиві коні
Сунуть сумом навпростець,
І в сідлі схилився кожнім
Сивочубий верхівець.
Стій-но, важко не впізнати:
Мов з туману жупани,
Сиві смушки, сиві шати,
Широченнії штани.
Нерозритії могили
Від Цецори й Жовтих Вод
Враз розкрились: Божі сили ! –
Найостанніший поход ?
Україно, знов без долі,
Знов з надій лиш пил та прах:
Не втриматись Честі й Волі
В обпаплюжених степах...
Мчать похмурі, безголосі,
Покриваючись хрестом,
Сльози скапують, мов роси,
Стогне степ під копитом.
Стогнуть сиві отамани,
Бо вже й Край запродали
Сьогоденнії гетьмани –
Покацаплені хахли.
Продають цілком і в розмін,
Все поставлено на кін:
Не питай по кому подзвін,
В тридцять срібляників дзвін...
Україно, де ж надії ?
Сльози, сльози на щоках...
Знахабнілі лиходії
Нас паплюжать у віках.
Що невибороте впало,
Не цінується, як бач.
Чути совісті не стало,
Чути лиш кривавий плач.
То не ляхи ятрять рани,
То не турки дістають:
Наші власні комунпани
Із народу крівцю п’ють.
Знепам’ятлений народе,
Де твій розум, де твій глузд?
Чом збайдужів ти, мій роде,
Так, що ані пари з вуст?
Україно, давні мрії
Кинуто на тлін у прах...
Чи ж згадають гречкосії,
Що є й честь, а не лиш страх?
Промайнули славні тіні...
З ким лишаємося ми
В замордованій Вкраїні?
Що чекаємо – ПІТЬМИ ?!
Що ж, чекайте мовчки, цитьте,
Мляве кодло баранів!
Дітьми власними наситьте
Вовкулакових синів!
Виє вітер, стогне глухо
Над Великим Лугом,
Плаче дощ за вбитим Рухом –
Горе недолугим!
1999.
Дякую за парвдивий вірш. На жаль, і справді наші біди в нас самих. Кожен має визначити для себе хто він: хохол чи українець. А держава мала б підтримувати українство, а не малоросійство.
Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Курс держави визначає влада. Ви вірите, що влада януковича буде підтримувати українство?
Сумно, що так 
