Чому так спекотно навколо?
І крапельки радості зрідка
Лиш падають. Спека. І голо.
Чорна розмітка.
Голо в містах і на пристанях,
Повсюди блукають тіні,
Лещатами спраги затиснені.
Інстинкти тваринні.
В’януть крислаті дерева -
Чиїсь відчуття барвисті.
У когось кімната окрема -
Зелене листя.
Приміщення цього замало,
Щоб світ врятувати зморений.
І це вже мене дістало.
Віват нескореним!
Душа відлучилась від Бога.
Джерела розради висохли.
Страждає віра убога.
За непослухи.
Нам би в теплі долоні
Жменьку живої радості,
Таку, щоб до болю в скронях.
І аж до старості.
І спрагу вгамують квіти
П’янких почуттів-аплікацій.
Сміється гарячий вітер.
Світ овацій .
Не важко з сірим справлятись -
В нагоді палітра зваблива,
Нема тут чого боятись.
Я - здогадлива.
Фарбуються мрії і спомини,
І слова, і стосунки, і примхи,
І подих людського гомону...
Пахнуть черемхи.
Веселка на ранках сірих.
Міста в кольори вбираються.
Зникають чорні вампіри.
Розмітка стирається.
До життя повертають троянди
В людських озвірілих поглядах.
Легкий трунок сіють лаванди...
Їм би догляду!
Біга пензель. Виходить барвисто.
І краплини мізерні падають.
Хтось радіє! А решта?
Якби ж то!? Я нагадую
До роботи взятись завзято,
Щоб прогнати гнітючу спеку.
Фарбувати життя . Багато.
Близьке й далеке.
І не лишиться часу нітрохи
На пекучі слова і фрази,
На вчинки, думки і кроки.
І на маразми.
Я знаю. Світи б заливалися
Краплями радості чистої,
Якби в житті не ламалися
Душ наших пристрої.
