Ненавиджу я совати кріслами,
Бо від них килими стають збрижені.
Не люблю я маршрутки і тисняву
І слова в них юрбою покривджені.
Ненавиджу вокзали і станції,
Що в зачовгані колії взулися.
Не люблю анонімів і пальці їх,
Ті, що бруду ніяк не позбулися.
Ненавиджу горіхи розчавлені,
Бо нагадують мізки потрощені.
Почуття ненавиджу розбавлені,
Що зухвало були кимось спрощені.
Ненавиджу троянди я зрізані,
Що страждають в прозорому глечику.
Не терплю я стосунків зализаних
Після слів вогненно-розпечених.
Ненавиджу закони з поправками,
Що нагадують зім’яте листя.
Не люблю я собак, що не гавкають
Та зненацька готові загризти.
Ненавиджу я мушлі зажурені,
Що з вітрин виглядають намистом.
Ненавиджу я підлість зіщулену,
Що сховалась в обгортці барвистій.
Я книжки ненавиджу надірвані,
Сторінки в них недбало заслинені.
Не люблю загравати із прірвою,
Де до мрій будуть двері зачинені.
Ненавиджу байдужість загиджену,
Що в красивих очах спалахує.
Я так хочу, щоб все зненавиджене
Відшукало кінець свій під плахою.
