Неподалік вмирає талісман,
у чари вірити тепер уже несила.
Нудьга безмежна де б мене зустріла,
коли б не цей закоханий профан?
Мурує замок з цегли й божевілля,
надіється мене в полон забрати.
Кому тебе,самотнього,віддати,
якщо минула прощена неділя?
Мій дикий спокій вірить у зірки,
їх віддзеркалює за вікнами болото.
Чи я шукала дивну цю істоту,
а може винні ті озонові дірки?
Для щастя вчора вистачало кави,
шматок паперу й олівців огризки.
Навіщо анулюєш мої списки,
усе шукаєш нОвої забави?
Над містом лине стогін безпричинний,
хтось не навчився пошепки ридати.
Чи оцінив мої душевні втрати,
яких я зазнавала щогодинно?
Я віддаю чомусь високу дань,
а наші долі все ж таки римуються.
Чекань мости повільно не руйнуються
без риторичних не цікаво запитань...
