Знову сльози...тільки не гіркі.
Небо через нас ще не страждало.
Крихти попелястої імли
вкрили душу, оповили і зв'язали.
Білим шумом голос твій звучить,
тишу ріже погляд на шматки.
Неосяжність мого почуття..
Я не зможу....Не допишу ці рядк и...
Нетривкі, безсилі, непорушні
одинокі існування Я і Ти
ріки - очі, океани - душі...
Ти - суха пустеля пустоти.
Лиш для мене там оазис сниться,
бачу тільки я блаженну рань.
Я - гроза і тиша блискависта.
Ти - самотній, кинутий..обман
Тільки сльози...зараз не мої..
Павутиною обмотане все каяття.
Гострий і колючий погляд твій,
він один, - моє одне життя..
