Колотила комина, колотила.
Золоту каблученьку упустила.
Чорнява циганочка ворожила -
каже: « Ти коханого загубила!»
Мені мого Петрика дуже шкода.
Нащо без коханого моя врода?
Петрик насміхається: «Якщо любиш,
обніми коханого - не загубиш!
В зелененькі очі я дивлюся,
мабуть з задоволенням утоплюся!
Я нову каблученьку подарую,
тим зв’яжу коханую, причарую.
Кажеш, що вірнесенько мене любиш?
Поцілуй-но, серденько не загубиш.»
Тож моєму Петрику все сміятись,
аби обніматися й цілуватись.
Слухала циганочку, добре чула,
з ворожіння плакала та й забула.
Про дівочі слізоньки хто не знає?
Без плачу кохатися не буває.
