"Королеви" й "королі" –
Бува такими часто люди.
І трон будують вище себе,
Коли лакеї поруч всюди:
Батьки палац подарували,
Для точки п'ятої насипали соломи,
А вчителі і друзі блазнювали,
До блиску терли їм корони.
Крові блакитної персони.
Носи так гордовито задирають.
А біля ніг жебрак бурчить:
"Корони ваші позлітають."
Чи то "накаркав", може передрік:
Трон похитнувся, замок зник.
Батьки-лакеї повмирали,
Корони блазні позбивали.
І вже не кланяються в ноги,
Не стелять килим на дорогу...
Мораль балади не складна –
Потонеш, коли не вмієш
відштовхнутися від дна.
Так буває 
