РОЗГУБЛЕНІ СТРАЗИ
Ніч стрази свої́ вже давно розгубила,
І зорі мовчать, як забуті листи,
Туман обіймає алеї безсилий,
А в них досі сплять недописані сни.
Осінній мотив на віконній десь рамці
Тремтить, наче спогад про дні золоті,
А серце, мов птаха в красивому танці,
І рухи красиві, хоч дуже прості.
Ніч – тиша, що вміє торкатися ніжно,
Неначе молитва, на скронях душі,
Та навіть вночі було все білосніжно
В якійсь дивовижній незвичній красі.
Аж ось перший промінь, як дотик надії
Розхитує темряву, будить життя,
І тиша, що бу́ла вночі безнадійна,
Сьогодні співає пісні про життя.
І знову душа, наче ве́сни, цвістиме,
Розквітне в обіймах, пірнувши у день,
Бо навіть у темряві світло незриме
Живе, як молитва, в глибинах пісень.
Ніч стрази свої́ вже давно розгубила,
Неначе кришталь, задзвеніли вони,
Мов птаха красива, розправила крила
І знову красиво пове́де у сни.
17.11.2025 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID:
1051593
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Пейзажна лірика й вірші про природу
дата надходження: 17.11.2025 12:05:46
© дата внесення змiн: 17.11.2025 12:05:46
автор: КОРОЛЕВА ГІР
Вкажіть причину вашої скарги
|
