Її навіть жінки називали елегантною квіткою ніжності. Чоловіки... затамувавши подих, дивилися в її очі. А в очах... прозираася якийсь смуток, змішаний з задумливістю і... ніжністю... З сумною ніжністю і болючим співпереживанням до усього беззахисного.
Часом з дитячим захопленням світилися ці очі...
Це були очі розумної і глибокої жінки... А її внутрішній, закритий від усіх, світ... у ньому... схожені стежки - рани і горя, і втрат, і перемог... перемог над собою, перемог над долею... Такі важкі перемоги призвели до усвідомлення багато чого непростого... Гартували волю, навчили безпристрасно приймати, здавалося б, неприйнятне... залишатися незворушною на тлі пекельного душевного болю.
Вже, відчуваючи свій вік, незрозумілим чином вона вміла бути жінкою-дитиною, чарівною, безпосередньою... так... вона була такою... і цей птах далеко не у кожного ловця приживеться... їй дуже важливо тепер бути собою... а собою вона зможе бути лише зі своїм... з іншими її крила не будуть розправленими... на подібне вона вже ніколи... не погодитися...
