За обрій закотився сонцесяй,
Останнім променем забагряніли хмари.
Прошепотіли квіти« Почекай!»
Та невблаганна ніч пускала чари.
Ковтала темінь світло у вікні,
Дерева завмирали, мов примари.
Хтось посміхався тихо уві сні,
А декого замучили кошмари.
Зненацька вітер ніч розколихав,
На шмаття неба розірвав завісу.
Побачив місяць тих, хто заблукав
І стежку освітив посеред лісу.
Тонули зорі в дзеркалі води,
Здавалось вічність канула в глибини,
Ніч росами накреслила сліди.
До ранку залишалися хвилини.
Вже перші промені лоскочуть небокрай,
То сонцесяй в свої права вступає.
Шепоче ніч тихенько «Прощавай!»
І день нову сторінку відкриває.
18.09.24р. Олександр Степан.
