То все трапилось від лукавого,
У слова медяні повірилось,
Запилося гіркою кавою.
..
Синій ранок глядів докірливо.
Похитав головою- гілкою,
І у шибку постукав знічено :
Чи лиш кава здалася згірклою,
Чи і я не потрібен, дівчино?
Задощив, як заплакав ранок той,
Намагався цигарку вивітрить,
Чаклував над сумними ранами,
Вивертав почуття навиворіт .
Все хотів відшукати щирості,
Тільки де вона у лукавого?
Як розпуці зарадиш чимось ти,
Ранку добрий, що сам кохав її.
Всю обласкував світла дотиком,
На розлуку щодня приречений,
Обціловував милі родимки,
Й довіряв її брату- вечору.
...
Пахне сіркою, диму кільцями,
І в душі ще від ночі кіптява.
Обійняти хотів би міцно він,
І простити усе хотів би їй...
..
Та у ранку часи обмежені- .
Не побачить , як вечір тішиться,
Обсипається сад черешневий,
І лукавого кличе грішниця.
Цікаво пишите! 
Сподобалось. Дякую! 
