Твої небіжчики ніколи не будуть моїми,
А ось ті, з жовтими зірками, - чомусь навпаки.
Тоді була надзвичайна мода на смерть,
Проте ніхто не хотів її приміряти.
Вона не була тоді майстром, ні,
Радше генієм
Із його шаленим вискоком,
Неспокоєм,
Раптовістю,
Болем,
Фізичним болем,
Із яким ніколи не говорив,
Бо він не здатен до діалогу.
Так, ти прокажеш усе душевне,
Що болить,
Випишеш,
Виграєш нотами,
Розтанцюєш до тріщин
На мармурових плитах,
Але що казати кулі в скроні?
Про що співати мотузці на шиї?
Які вихиляси доречні
Для невидимого газу?
Ніщо не дорівняється.
Тож ми мовчимо хвилину,
Струшуємо із себе ті спогади,
Та йдемо.
Каганець золота за чиєсь життя,
Яке не вартує нічого,
Яке знецінене до кількох цифр.
Ти лютуєш роками,
Плачеш,
Але все одно ми мовчимо
Ту хвилину.
Вона вміщує у себе всі
Спогади,
Всі сльози,
Радощі,
Муки народжень,
Горе від втрат,
Релігійне одкровення.
Вони всі чекають
На Подорожнього.
Згадати - оживити ту хвилину,
Розтягнути її до стану Вічності.
ID:
934201
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.12.2021 01:00:20
© дата внесення змiн: 18.12.2021 01:06:34
автор: Олена Ганько
Вкажіть причину вашої скарги
|
