Плетуть дороги день. Втікають вікна в світ.
Краде весна думки. І ранок сам не свій.
Між чорно - білих клавіш душ кричать міста.
Згубивсь між стін сердець голодний сонця птах.
Живем, як тіні. Скупо ділим хліб - вино.
По колу йдем німі. Гріхи ж - душі на дно.
Втікаєм з тисяч тиш, із суму павутин.
Ховаєм очі між зірок, в камінні стін...
03.04.20
Красивий вірш, трохи розхристаний із-за віршового розміру, але сповнений щирих емоцій, торкається душі, дарує настрій.
"Гріхи ж душі на дно" - мабуть не вистачає тире перед словом "душі", або після?